Про школу

 

Історія Білківської загальноосвітньої школи.

 У вересні 2013р. Білківська ЗОШ І – ІІІ ступенів буде відзначати своє  100-річчя.

Протягом цілого століття школа була центром просвітницької і культурної роботи в селі. До неї топтали стежину не одне покоління дітей. Випускники, як птахи, розліталися у різні куточки нашої країни.

А розпочиналося все так…

В центрі села, на найвищому місці, була побудована дерев’яна церква. Великою необхідністю для села була школа, тому що потрібні були грамотні люди. В 1860р. неподалік від церкви була побудована церковно-приходська школа. Це була 2‑х класна школа‑хата, покрита соломою .

Навчалися у школі переважно хлопчики, вважалося, що освіта потрібна чоловікам, а жіноча справа – шити , прясти кужіль, ткати, доглядати дітей. Дівчаток навчали матері.

У школі дітей навчав священик .Він був однією грамотною людиною на селі. За непослух учнів карали різкою чи лінійкою. Священик займався виховною роботою і з батьками. Після богослужіння він давав поради батькам, розповідав про поведінку дітей у школі. Навчали дітей читати, писати, Закону Божого; діти співали в церковному хорі.

Польський пан Собчинський, що проживав у Білках, був депутатом Державної Думи.  Земства, які починають виникати після земської реформи 1864р., відкривають в селах школи, лікарні. Так в 1913р. було завершено будівництво 4-класної школи, що була розташована на території сучасної.

Земська школа була побудована з дерева взруб, світла, з чотирма великими просторими класними кімнатами та великою залою. Та вона була холодною, тому через рік її обклали цеглою, побудували груби для опалення приміщень. В школі була учительська, кабінет директора, підсобка для техперсоналу. Завезли меблі: дерев’яні парти, дошки, кафедри для вчителів, навіть рояль. Збудували будинок для вчителів, де вони проживали із сім’ями. У кожного з них були служанки із сільських дівчат чи жінок. Місцевих вчителів не було, всі – приїжджі, і займались вони лише освітньою роботою.

Між українським і біологічним кабінетами була пересувна стіна. І в час, коли проводились масові заходи, стіну пересували, щоб збільшити приміщення. Навчали в школі різних дисциплін селянських хлопчиків і дівчаток. Дітям було надзвичайно цікаво вчитись, а особливо під час уроків співу, бо використовувався для супроводу рояль. Навчали пісень світських і церковних. Навчання проводилось тільки російською мовою, вимагали, щоб діти спілкувались також російською. Дисципліна в школі була сувора. Діти, які навчались у церковно-приходській школі, поступово перейшли до земської, тому перша була закрита.

Першим директором земської школи до революції був Дрига. Він працював зі своєю дружиною Ганною Володимирівною. Під час революції і громадянської війни навчання в школі не проводилось. Директора репресували в 1937 році, а його дружина з дітьми перейшла працювати в Кальник, де продовжувала педагогічну діяльність до 50-х років.

З кожним роком кількість дітей в школі збільшувалась. Зросла потреба у розширенні шкільного приміщення. З 1929р. розпочалась добудова школи, яка тривала до 1967 року.

Наступним директором школи був Рибаченко Володимир Павлович (родом із села Олександрівка Немирівського району). Він приїхав із села Юрківці з дружиною та двома дітьми. Працював Володимир Павлович і в роки голодомору. Сільські діти були голодні і холодні, але тягнулись до знань. Бували випадки, коли за партами вони помирали.

Потім директором школи працював Міщенко Олександр Лукич, який був на цій посаді близько чотирьох років. За сімейними обставинами був переведений рядовим учителем в Кальницьку школу.

В 30-х роках було запроваджено семирічне навчання, і Білківська школа була реорганізована в семирічну. В цей період директором школи був Кондратюк Віктор Іванович, родом із села Копіївка.

На початку війни очолював школу Каліновський Борис Олександрович. Його дружина, Лідія Іванівна, навчала дітей німецької мови та математики. За доброту, вихованість, культуру і глибоке знання предметів її дуже любили діти. Пізніше справу батьків-учителів продовжили їх дочки -  Галина Борисівна та Тетяна Борисівна. Навчала дітей також вчителька біології Бабуха О.Л.. Її чоловік – Бондарчук Іван Якович був тоді на фронті. Пізніше він працював у школі вчителем історії та завучем.

У воєнний період керував школою Коструба Захар Євдокимович, що відрізнявся великою вимогливістю. Заняття проводились лише в теплу пору року. Зимою школа не працювала. Окупанти не втручалися в роботу школи, але примусили дяка Лободу викладати Закон Божий. Війна просувалась все далі на схід, все важче було людям на окупованих землях. Школа припинила свою роботу. Відновилось навчання в 1944 році, після звільнення від загарбників.

До школи були залучені всі діти. Не було паперу, ручок, чорнила, підручників. Букварики розрізали на аркуші і роздавали дітям, а потім вони ними обмінювались. Замість чорнила використовували сік бузини. Зошити виготовляли з мішків від міндобрив. Вчителька креслила лінії, по яких діти виводили літери.

У цей важкий час директором школи була Кисляєва Мотря Тимофіївна. Це була надзвичайно енергійна і бойова жінка. Вона зуміла відновити після війни навчання в школі та охопити ним усіх дітей. Та, на жаль, чоловіка Мотрі Тимофіївни направили після демобілізації у Західну Україну на роботу, і вона переїхала туди ж з дітьми.

Директором школи призначили знову жінку – Лернер Раїсу Львівну. Вона була, як згадують її колишні учні, дуже доброю і чуйною людиною. Щоденно до школи їй доводилось ходити з Криштопівки (вона жила там з свекрухою та двома доньками) по бездоріжжю і в негоду. Одягу у неї не було, лише одна сукня, пошита з військової форми, служила їй буденним і святковим одягом. Про це дізнались в районному відділі освіти, тому їй виділили святковий костюм. Після демобілізації чоловіка, сім’я проживала у Києві.

Директором школи став працювати Звіревич з Кам’яногірки, з з 1946 по 1948р. – Сушкевич Володимир Власович. Це був хороший господар, який велику увагу приділяв веденню підсобного господарства. В школі утримувались коні, які використовувались на роботах у колгоспі ім.  Жданова, а також ними оброблялись шкільні ділянки. Він досконало знав українську мову і літературу та цікаво викладав ці предмети. Але на жаль, після того, як він охрестив дитину, його було звільнено з посади директора. За умілу господарську діяльність Сушкевич В.В. був переведений на посаду голови колгоспу поблизу Вінниці.

       На посаді директора Сушкевича змінив Бубновський Василь Софронович, який працював з 1948 по 1950р.. Це був майстер-педагог та хороший керівник. Викладав він біологію і географію, був душевною та гуманною людиною. В роки   війни Василь Софронович брав участь у партизанському русі. В 1950р. переїхав у Київ, у Святошинський район, де працював завідуючим РВО. Проте він згадував свої роки роботи у Білках, як найкращі роки свого життя.

 З 1950 по 1960 рр. директором школи працював Бондарчук Іван Якович – прекрасний вчитель історії та вимогливий керівник. Він користувався авторитетом і повагою серед односельчан та колег, тому до нього завжди можна було звернутися за порадою.

З 1960 по 1963рр. директором був Михайлик Іван Михайлович – учитель математики. Він був спокійною та врівноваженою людиною.

В 1962-1965рр. було побудовано приміщення, де зараз навчаються молодші класи.

З 1963 по 1978р. директором школи працював Химич Семен Петрович, ветеран Великої Вітчизняної війни, мав нагороди за взяття Будапешта, Бухареста, Белграда. Все життя пропрацював на педагогічній ниві.

В 1960р. семирічку було реорганізовано у восьмирічну школу, а в 1974р. – у середню. Це стало можливим  завдяки добудові старих приміщень та будівництву в 1974 -1975рр. нового корпусу, де розмістились чотири просторі та світлі класи і спортивна кімната.

З 1978 по 2003р. пост директора школи займав Марценюк Яків Семенович. За цей час було збудовано клас механізації, шкільну їдальню, бібліотеку, господарські будівлі. В 1998-1990рр. було добудовано частину основного корпусу та з’єднано його з приміщенням, де навчаються 1- 4 класи. Школа збільшилась ще на дві класні кімнати та нову учительську.

15 березня 2002 р. в старому приміщенні школи виникла пожежа. Вогонь знищив більшу частину основного приміщення, а саме актовий зал, методкабінет, кабінети іноземної мови, географії, фізики та інформатики з усіма матеріальними цінностями. Силами учителів, техпрацівників, батьків учнів було відремонтовано частину приміщення школи, що вціліла. Навчальний процес триває. Розпочалось будівництво нового корпусу, вже виросли стіни, з’явилась покрівля. 2006р. в школі обладнано кабінет інформатики.

Учням школи, вчительському колективу, який очолювала Мордюк Олена Іванівна, поталанило навчатись і працювати в новій сучасній школі, яка відкрила свої двері у 2009 році.

З 2012 року директором школи призначено Долгову Ольгу Андріївну.

 

 

 

 

Білківська школа випустила чимало вихованців, які стали її гордістю. Це

Цимбалюк А.Н. – кандидат педагогічних наук, викладач психології Вінницького педінституту;

Покрищук О.О. – реабілітований політв’язень, правозахисник, один із засновників Міжнародної Амністії в Україні;

Бабієнко М.Ф. – кандидат сільськогосподарських наук, працював у Міністерстві сільського господарства;

Пугач С.М. – заступник ректора по навчальній частині Академії Міністерства Внутрішніх справ України;

Булаївський В.П. – капітан річкового судна в Дунайському мореплавстві та багато інших.

Чимало педагогічних династій породила Білківська школа. Це подружжя Марценюків Якова Семеновича та Ганни Трифонівни, їх син -  Володимир також здобув педагогічну освіту; подружжя Хомичів Семена Петровича та Раїси Юхимівни, нині в школі  працює вчителем трудового навчання їх син – Андрій Семенович; подружжя Білкунів Івана Спиридоновича та Ганни Іванівни; подружжя Місяців Миколи Миколайовича та Ніни Леонтівни, обидва їх сини – Микола та В’ячеслав – також отримали педагогічну освіту, вчителькою молодших класів працювала їх невістка – Людмила Григорівна; подружжя Матвієнків Григорія Устимовича та Антоніни Савівни, педагогом є також їх дочка – Людмила Григорівна. Працю своїх матерів Черкес Ірини Євдокимівни продовжила її дочка Черкес Майя Іванівна, а Таранюк Антоніни Олексіївни – Сідих Юлія Миколаївна. По педагогічній стежині пішла також дочка Товстої Ганни Йосипівни – Колодійчук Марія Михайлівна.

Сподіваємось зустріти славний ювілей – 100-річчя нашої школи новими успіхами та звершеннями!